Парафія св. Димитрія Солунського с. Лісна Велесниця

Проповідь на Вхід Господній в Єрусалим




     Протягом попередніх неділь Святого Великого Посту, Свята Церква у своїх проповідях бажала наклонити кожну христи­янську душу до щирого покаяння, бо рік великий, і людина за цей час мала багато нагоди до гріхів. Тому, коли Святий Піст добігає до свого кінця, Свята Церква ще раз хоче сильніше постукати до нашої душі, щоб ми зробити належний висновок.

       У Святому Євангелії є розповідь, як одного разу Ісус Христос, йдучи дорогою, зустрів безплідну смоківницю, і Він прокляв її. А це прокляття смоківниці мало дуже глибокий зміст. Звичайно, не сама смоківниця стягнула на себе це прокляття, вона, очевидно, була прообразом грішної людини. Прокляття, насамперед, стягнув на себе перший чоловік, коли згрішив, не виявивши розкаяння, не приніс очікуваних від нього Богом плодів покаяння. Коли Адам згрішив, Бог промовив до нього: “Адаме, де ти?”. А він відповів, що нагота стає на перешкоді йому з’явитися перед Богом, хоча до цього часу не заважала. Та як можна скрити свою наготу перед Богом? Сором своєї наготи він відчув від власної совісті. І листя смоківниці, якими накрив Адам свою наготу, були немовби лукавим образом самовиправдання Адама. А разом із тим, першим образом Євангельської смоківниці, яка стягнула на себе прокляття від Ісуса Христа. Якщо би Адам замість безплідних виправдань приніс би плід покаяння, не було би того, що сталося з Євангельською смоківницею.

      Тому духовне безпліддя вразило нащадків Адама і стягнути на нього прокляття, замість благословення. Все людство перед пото­пом, крім благословенних спадкоємців праведного Ноя, перетвори­лось у безплідну смоківницю і стягнуло на себе, як плоди прокляття, знищення потопом.

     Після потопу вибрав Бог з поміж людей праведного Авраама, якому обіцяв, що в ньому будуть благосло­венні всі народи землі. Відтак носієм благословення Божого став єврейський народ, Бог дав йому Свій закон. Також, Бог через пророків у різний спосіб підтримував у народі віру у прихід Христа, який мав принести благосло­вення всім людям. І всі, хто жив цією вірою, були благо­словенні від Господа.

     Хто підрубував у собі цей корінь духовного життя, віру в Христа, той не міг приносити і належних плодів. І Бог перед­бачив, що Ізраїль, улюблений виног­радник Господа, не принесе очікуваних добрих плодів, а замість них принесе дикі ягоди, через що стягне на себе прокляття. Не маючи віри у прихід Христа, народ прикривав себе лише листям зовнішнього закону, фальшивою праведністю, про яку Бог говорив через уста пророка Ісаї: “Цей народ наближається до Мене, устами своїми шанує Мене, але серце його є далеко від Мене”. Тож Ізраїль, який був названий виноград­ником Божим, помалу перетворився у безплідну смоківницю, стяг­нувши на себе прокляття від Бога.

     Ось чому у день торжественного входу Ісуса Христа в Єрусалим, Він нагадав притчу про безплідний виноградник, а вранці у понеділок прокляв безплідну смоковницю, народ єврейський. Ця Євангельська розповідь стосується і нас, тому що безплідною смоківницею може стати і душа кожного з нас, а, можливо, вона вже уподібнилася цій безплідній смоківниці. Де є плід віри у Христа? Чим наповнене наше серце? Коли ж Господь дочекається від нас належних плодів, правдивого християнського життя? Час життя швидко проминає, а яку відповідь дамо перед Богом? Чи не чекає нас та ж доля, що й цю безплідну смоківницю, за духовне недбальство. Тож пренесімо Господеві, достойний плід покаяння. Амінь.

 



Создан 03 апр 2015



cerkva.if.ua Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату