Парафія св. Димитрія Солунського с. Лісна Велесниця

Проповідь на двадцять другу неділю по п'ятидесятниці




Обидва чуда, про які розповідає нам сьогодні Святе Євангеліє дуже зворушливі, бо в обох випадках мова йде про віру й душу. Щоб домогтися якоїсь ласки від Бога, потрібно мати сильну і непохитну віру. У житті людини є такі миті, коли вона відчуває потребу зупинитись, замовкнути, відкинути від себе особисті клопоти і проблеми і особливим чином з'єднатись із Господом Богом. Але, на превеликий жаль, людина здебільшого проживши визначений вік, так і не в стані викроїти якусь хвилю часу, щоб озирнутися і належно оцінити все, що її оточує. Тому, все, що існує і живе у Всесвіті, є наслідком чуда і результатом Божої Всемогутності, яка лише одним Своїм Словом — "нехай станеться" — привела все до існування. Та на цьому чула Господні не закінчуються.


У Святому Письмі розповідається про дивовижний перехід єврейського народу через Червоне море, численні дива, якими супроводжував Господь протягом сорокарічної подорожі через пустелю, воскресіння мертвого юнака, сина вдовиці із Сарепти, і багато інших. Переглядаючи всі ті Божі чуда, переконуємось, що основою всього цього є віра і молитва.


У сьогоднішньому Святому Євангелії бачимо, що кровоточива жінка без згоди на це Ісуса Христа, доторкнувшись до Його одежі оздоровилась від недуги, що мучила її вже двадцять років.


Навіть після Вознесіння Господнього, під час проповідування Слова Божого, Апостоли оздоровлювали і воскрешали померлих, кажучи лише: "В Ім'я Ісуса Христа Назарянина стань і ходи" (Діян. З, 6). А причина здійснення таких чудес полягала у Божестві Ісуса Христа.

Із цього часу минуло двадцять століть, і саме від нас самих залежить, чи відкриємо перед Ісусом своє серце і дозволимо, щоб Він увійшов і нам учинив маленьке чудо, яке воскресить нас до нового життя із Господом Богом. Бо без віри неможливо сподобатись Богові. Людина покликана вірити словам Бога, хоча Його не бачить своїми тілесними очима, бо Сам Ісус Христос сказав: "Щасливі ті, що не бачать, а вірують" (Ін. 20, 28). Коли людина щось бачить або розуміє, то віра їй тут вже не потрібна. Якою приємною для Бога є жива віра, бачимо з того, як Ісус Христос часто оздоровлював чудесним чином хворих через їхню непохитну віру. Через віру ми робимо Бога нашим приятелем. Хто втратив віру, нехай просить, як сліпий: "Господи, допоможи, щоб я прозрів". Хто живе у спокусах, які, немов морські хвилі, вдаряють у наші серця, нехай просить, як колись Апостоли: "Господи, рятуй нас, бо гинемо". Хто занурений у гріхи, нехай просить покірно з надією: "Господи, душа моя померла, доторкнися до неї — і буде жити!" Ідімо до Ісуса із вірою, намагаймося бути ближче до Нього, щоб доторкнутись до Нього, і, напевне, також почуємо слова: "Бадьоріться, донько і сину, бо віра твоя, любов твоя до Мене і до моєї церкви спасла тебе Амінь

 



Создан 18 ноя 2016



cerkva.if.ua Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату