Парафія св. Димитрія Солунського с. Лісна Велесниця

Проповідь на четверту неділю після п’ятидесятниці (Про розслабленого)

“Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось” (Ін.5,14).



Сьогодні Святе Євангелії дає нам гарний доказ безмежної доб­роти і любові Ісуса Христа до всіх тих, які мають потребу у Його допомозі.


Одного разу Ісус Христос проходив Єрусалимі біля овечої купелі зустрів чоловіка, який протягом 38 років хворів, і ніхто не змилосердився над ним, щоб вкинути його в “овечу купіль”, коли ангел з неба зрушував воду. І видавалось, що йому вже ніхто не допоможе. Але ось надходить Ісус Христос і запитує його: “Бажаєш одужати?” (Ін.5,6). Хто ж не бажав би оздоровлення? Хворий відповідає: “Хочу, але не маю чоловіка, щоб вкинув мене у купель, коли зрушиться вода”. Тоді Ісус промовив до нього: “Устань, візьми ложе твоє і ходи!” (Ін.5,8). Чоловік одужав, взяв ложе своє і почав ходити. По якомусь часі Ісус Христос зустрів його у храмі і зауважив: “Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось” (Ін.5, 14).


Цим прикладом і нас навчає Ісус Христос, щоб викону­вати діла любові та милосердя до душі і тіла нашого ближнього, осте­рігати перед злом, і таким чином охоронити його перед недугою душі.


Хто уважно погляне на сьогоднішній світ, людей і їхнє життя, той із болем змушений визнати, що, мабуть, ніколи не було між людьми стільки згрішення, як у сьогоднішніх часах. Часто складається враження, що люди зовсім забули про вартість безсмертної душі та про страшну кару, яку Сам Ісус Христос проголосив на всіх що дають згрішення.


Тому нашим християнським обов’язком є перестерігати ближнього перед злом, завернути з блудної дороги. Але дуже часто буває так, що коли ми бачимо ближнього у нещасті, з байдужістю говоримо: “А що мені до того? Я не священик, не вчитель”. Не забуваймо що кожний християнин повинен бути свого роду як апостол.


Коли б хтось побачив, що недосвідчений хлопець купається у річці і підпливає до глибокого виру, то чи мав би совість дивитись, як він йде на неминучу смерть? Так само нашим обов'язком є застеріга­ти ближнього, коли бачимо, що клониться до злого. Звичайно, що сьогодні не ті часи, бо батьки, засліплені любов'ю до своїх дітей покривають багато недоліків дітей, а потім гірко оплакують свої помилки. Хтось, можливо, запитає, а як ми маємо це робити? Як в аптеці є ліки для різних недуг, так само і способи пересторог є різні. Придивімось, як у таких випадках чинив Ісус Христос. Одних навер­тає добрим вчинком і прикладом. Інших — лагідним словом, повним любові та співчуття, до ще інших вживає гострі слова і бич. Подібно повинні чинити і ми, виходячи з обставин, бо що одному на користь, то іншому може вийти на шкоду. Якщо бажаємо ближнього направи­ти, то це потрібно робити з любов’ю і мудро...


Як лікарі під час операції вживають якнайделікатніші інструменти, так і рани душі потрібно оперувати найблагородніше. Ісус Христос радить нам ось так чинити: “Коли брат твій завинить супроти тебе, піди і докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого. Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалась за слово двох або трьох свідків. І коли він не схоче слухати їх, скажи Церкві, коли ж не схоче слухати й Церкву, нехай буде для тебе як язичник та митар” (Мф. 18, 15-17).


Коли тонув морський гігант “Титанік” телеграфом сигнальник доніс крики прохання про допомогу “Гинемо”. Ці сигна­ли дійшли до двох кораблів “Каліфорнія” і “Карпатія”. “Карпатія” відразу відізвалась: “Поспішаємо на повному парі, кріпіться”. З вели­кою швидкістю вона прибула до місця катастрофи, їй вдалося вряту­вати 800 пасажирів. А “Каліфорнія” не зробила жодного руху, хоча була ближче до “Титаніка”. Пізніше з’ясувалось, що “Каліфорнія” Застрягла у льодах, тому не могла пустити машину в бо сама потребувала допомоги.


Подібно діється і в нашому житті, дуже часто наш рух зале­жить від того, в якому стані знаходиться наша душа. Якщо в нас немає “вогню любові”, “парів святого Духа”, ревності і здатності, то ми не зробимо жодного кроку, щоб врятувати хоч одну душу.


Тому радо і з вдячністю приймай­мо перестороги, а все це вийде лише на нашу користь. Будьмо одні одним немовби ангелами-хоронителями, наставляючи одні одних на добру дорогу, бо ми всі разом творимо одну Церкву та несемо повну відповідальність за її поширення. І вірмо, що Ісус Христос за це заплатить нам сторицею у Своєму Небесному Царстві! Амінь

 



Создан 27 апр 2018



cerkva.if.ua Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату