Парафія св. Димитрія Солунського с. Лісна Велесниця

Проповідь у неділю 21-шу після П’ятидесятниці.




Проповідь у неділю 21 після П’ятидесятниці.

В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!  Дорогі у Христі браття і сестри! У согоднішньому Євангелії ми чули розповідь, притчу про сівача, яку розповів Христос перед народом юдейським.

Вийшов сівач сіяти зерно своє і коли сіяв одне впало при дорозі і було потоптане і птахи небесні виклювали його, інше впало на каміння і зійшовши висохло, бо не мало вологи, а інше впало поміж терня, виросло і терня заглушило його. Інше ж упало в добру землю і виросши дало великий урожай.  Хто має вуха слухати нехай слухає... Що ж означає притча ця?

Сівач є сам Ісус Христос, зерно – Слово Боже, а земля – серце людське. Нам завжди здається, що ми слухаємо і все розуміємо. Ось і сьогодні для нас читалась притча про сівача, можливо вже в сотий раз – і що? Вона така зрозуміла така звична, і ми думаємо собі, що нам не потрібно знову і знову її слухати, ми вже можемо її переказати, повторити, розяснити. Але хто із нас скаже що він хоча б в якійсь мірі живе цією притчею. Ми слухаємо вухами, розуміємо розумом, але чи доходить ця притча до нашого серця? А якщо не доходить до нашого серця, то тільки прозвучить для нас, але плоду не дасть.

А яке серце у кожного з нас. Загляньмо кожен у своє серце! Яку землю ми там побачимо? І якщо не будемо обманювати самі себе, то побачимо там пилюку придорожню, і каміння заросше терням.

Навіть приходячи до храму святого, слухаючи слова, які говорив сам Христос ми не вміємо зберегти в собі слова ці. Цілий тиждень ми наганяємо у своє серце птахів пустомовства, осуду і образи на ближніх своїх. На роботі, в автобусі, в дома, переглядаючи телевізор ми засмічуємо серця свої тим, що ображаємо і ображаємось, заздримо іншим, витрачаємо час свій на дурниці, які нас ніколи не стосувалися і ніколи не будуть стосуватись. Ми переживаємо чим закічиться той чи інший серіал по телевізору і біжимо з роботи щоб не спізнити на наступну серію, ми зло тримаємо цілий день на того хлопця, що ще зранку наступив нам на ногу в автобусі, ми проклинаємо владу, яка нам влаштувала таке важке життя. І стоячи на Службі Божій, слухаючи Слово Боже ми дозволяємо тим думкам, тим  птахам красти у нас зерно, яке сіється із Святого Євангелія.

Діти посварені їз своїми батьками ідуть до храму, щоб Бог зняв тягар важкий їз їх серця. Батьки, які через батьківські ревнощі доводять до сварки, а може і до розлучення дітей своїх і бачать свій гріх ідуть до Бога шукати заспокоєння і миру в душі, хоча б на старість. Чоловік із жінкою, які вчора посварились, і трохи не побились ідуть до храму з надією на Божу милість. І кожен думає, що Бог має усе вирішити, бо прийшов його величність «Я». А Бог як той сівач сіє зерно своє. Невже винен він, що ми не приготували серця свої, не змогли полити цей каміний грунт серця сльозами покаяння, не змогли повиривати із свого серця терня, яке по виході із храму заглушить це Слово Боже.

У кожного із нас є глибоке серце, яке дає нам сам Господь, тільки от ми даємо цьому серцю зачерствіти, охолонути. Ми назвали б безумною людину, яка виходить із дому на вулицю, бачить сміття, ретельно збирає його і несе усвій дім щоб смерділо всім. А самі збираємо стільки смороду і бруду у житті і засмічуємо своє серце, і здивовані кажемо, щось смердить у середині, щось не затишно мені і при цьому вважаємо себе розумними і самовпевненими.

Тому дорогі в Христі Ісусі браття і сестри, якщо хочемо проживши життя залишити після себе плоди добра, які засіває Христос, то відкриймо свої серця для цих зерен. Відкиньмо думки які ще вчора володіли нами, перестаньмо тримати образу на рідних і близьких своїх, викиньмо злі звички із свого життя, перекопаймо землю серця нашого добрими справами, сльозами покаяння зросімо цю землю, щоб придатним стало серце наше для слухання Слова Божого, щоб тіло наше , цей храм Духа Святого стало достойним прийняти в себе Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.




Создан 07 ноя 2012



cerkva.if.ua Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату