Парафія св. Димитрія Солунського с. Лісна Велесниця

Проповідь на 13 неділю по п’ятидесятниці




     “Лютих люто вигубить, а виноградник винай- мить іншим виноградарям (Мф.21,41).

 

     Дорогі мої! На світі не було ні одного такого проповідника, який зміг би зібрати навколо себе стільки людей, як це зробив Ісус Хри­стос. Це не сподо­балось єврейській старшині, тому вони почали думати і радитись, як позбутися Хри­ста. Тому христос знаючи їхні думки розповідає притчу про невдячних виноградарів.

Подібно, як старозавітнім євреям Господь Бог віддав Свій винградник, щоб вони трудились у ньому і приносили гідні плоди, щоб за отримати належну віддяку, так саме дав і нам у Новому Завіті, та, на превеликий жаль, багато сьогоднішніх християн стали подібними до Євангельських виноградарів, які не розду­мують над тим, що їм раніше чи пізніше прийдеться здати рахунок за свої вчинки..., вони і далі проживають, засліплені дочасними благами, бо забули слова Божі: “Лютих люто вигубить”...

    ПРИКЛАД. Один багатий чоловік протягом всього свого життя про ніщо інше не думав, лише про багатство і земні достатки. А коли важко занедужав, родина хотіла відправити за священиком, але він не хотів, бо ніколи не думав про душу. Йому погіршало, наближався кінець його життя, та родина все-таки привела священика. Хворий був ще при пам'яті, тому священик почав пригадувати йому про Господа і заохочувати до Сповіді. У руках священик тримав хрест і, здавалося, у хворого збудилася совість, бо дуже уважно пригладався до хреста. Але це так лише здавалося, бо, як виявилось, його цікавило срібло, з якого було зроблене розп'яття. Через якусь хвилю хворий запитав: “Скажіть мені, отче, а скільки коштує цей срібний хрест?” На що священик відповів: “Він безцінний, тому щоце символ того Хреста на якому помер наш Спаситель”. Після цих слів він втратив пам'ять і помер без покаяння. Як бачио, він не хотів думати про Бога навіть при смерті, бо його богом були земні достатки. Із ними він жив, із ними і помер…

    Дорогі мої! Господь дав людині виноградник життя, щоб плоди, які людина буде приносити, ставались задатком спасіння людської душі. Але що робить людина? Як колись у раю людина бажала стати Богом, послухавши поради ворога людського роду, так і сьогодні людство прагне будувати свою “вавилонську вежу”, задумує посадити свій виноградник, не бажаючи обробляти виноградник Божий. А що говорить в цьому випадку Святе Євангеліє? “Коли прийде Господпр винограднику, злочинців цих покарає смертю, виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддадуть йому плоди у свій час.” (Мф.21, 40-41). Ці Євангельські слова вже не раз збулися в історії різних народів...

   Настав час, коли Господь покарав невдячних виноградарів, а ви­ноградник віддав іншим. І назвав Бог нових виноградарів християна­ми, Новим Ізраїлем, і покликав, щоб вони трудилися в Божому виног­раднику, приносячи плоди у свій час. І ось уже протягом двадцяти століть обробляється Божий виноградник, а в самому центрі його, у Храмі Божому, день у день приноситься безкровна жертва за гріхи людей. Через Христові Тайни люди прямують до вічного життя. Бо що земне, залишається на землі, а що вічне — переходить з душею у вічність.

    Тому як бідного, так і багатого однако­во прийме сира земля. Тому кожний із нас повинен оберігати своє серце від гріха. Потрібно вживати Божі дари з розумом, повертаючи їх на славу Божу, пам'ятаючи при цьому слова, які колись сказав святий апостол Павло: “Нічого на світ ми не принесли із собою і нічого з собою не візьмемо” (1 Тим.б,6). Амінь.

 



Создан 16 сен 2013



cerkva.if.ua Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату